ㅤ
Вітаємо!

Одежина - це благодійний зін, присвячений зображенню власне створених художниками персонажів (ос), що примірять на себе народний одяг регіонів України, стилізований під всесвіт та сетінг персонажа художника, а також окремих пейзажних ілюстрацій.

Що краще історій на ніч може заколисати в дитинстві? Особливо, коли їх дбайливо розповідає бабуся. Маленька Одежинка, здається, завжди була зі старенькою вдвох і щовечора слухала неймовірні історії бабусиної молодості. Це була справжня мандрівка, наповнена яскравими фарбами, а не кожному даний талант розповісти звичайну історію настільки захопливо одними лише словами. Проте серед цих історій особливими завжди були ті, що розповідали про традиції батьківщини. У них зберігалася неймовірна кількість багатства та неповторності, які, як маленька овечка знала, несе кожен народ. У цих історіях спліталися мудрість, людське щастя та сум, бо не кожен в змозі вберегти настільки дорогий та вагомий спадок. І це все далеко не через безвідповідальність, ні. Тоді Одежинка ще не знала, що мала на увазі під цими мудрованими рядками її бабуся:“Час та життя — стрімко біжать вперед, розвиваються в тисячах напрямках, і не кожен з них ми б хотіли зустріти. Саме тому, моя люба, бережи ці скарби про наш край, про наш спадок у серці та щиро ділись ним з іншими, аби він жив і дихав поруч. Не можна забувати своє коріння, у ньому сила кожного з нас, усіх, хто був до, хто є зараз і буде після; це наша історія, і поки в розповідях існує вона – існуємо й ми.”ㅤ
Ці слова неабияк чіпляли маленьку овечку. Вони були такими крихкими, особливо з уст старої. Їх хотілося вберегти, а ще більше – втілити в життя. “Проте як?” - запитувала Одежинка. І тоді бабуся турботливо пояснювала своє ремесло кравецтва Вона навіть тримала для онуки скриню з дорогоцінними тканинами та прикрасами, подарованими чисельними друзями. Чого там тільки не було, і все це чекало на свого господаря, щоб нарешті отримати нове життя та історію.Ох, скільки ж вони з бабусею ще зробили ескізів, експериментальних викрійок, пробних вишивок, і, звичайно, скільки ще історій було розказано! Проте, як ми вже знаємо, життя стрімко біжить вперед, і тоді зовсім природно й стареньку почали покидати її сили. І коли останній раз люблячі руки бабусі обіймали свою онуку, а очі вже готові були зустріти свій останній сон, Одежинка пообіцяла, що обов'язково продовжить її ремесло та понесе їх спільний спадок, спадок їхньої батьківщини й далі…